«ЦЕ НЕ ВИХІД»

Я років 10 тому вже намагалась читати роман “Американський психопат” (American Psycho) американського письменника Брета Істона Елліса. І я кинула його на 20%, бо це “фігня”. Зараз я дочитала до кінця – і мені сподобалось. Особливо, якщо пропускати сцени вбивств)) 

Високоморальний, толерантний та вкрай задоволений життям «простий хлопець» з візитівкою кольору слонової кістки, в одязі від брендів «Статус», «Успіх», «Досконалість», «Упевненість» — «Упевненість, що світ стане кращим без деяких людей»… Життя Патріка Бейтмена — круговерть ресторанів, нічних клубів та тренажерних залів Мангеттена, і єдине, що давало йому наснагу, — Болівійський Живильний Порошок на платиновій «Америкен експрес». Стіни його ідеальної оселі просякли кров’ю та смородом, бо для Патріка Бейтмена ніч — це час полювання на адреналін. А світанок схожий на оптичну ілюзію… Те, що видається двома роками його життя, починається на тлі рекламних плакатів зі «Знедоленими» та Дональдом Трампом, щоб завершитися «Тригрошовою оперою»…

Важко писати відгук на цю книгу, бо вона неоднозначна. Вона з рейтингом 21+. А я б ще додала до цього “для тих, у кого стабільна психіка” (довго сміюсь із цієї фрази). Чесно, я довго думала над оцінкою, тобто над моїм сприйняттям книги. Тут багато сцен насилля (мені здається слово насилля занадто слабо передає те, що робив головний герой, бо це піздєц!), тортур і сексу. І вони відштовхували, мʼяко кажучи. Там є сцени, від яких хотілось блювати, у прямому сенсі. В якийсь момент я просто перестала їх читати, а просто продивлялась по діагоналі. 

Продовжувати читання Американський психопат – Брет Істон Елліс, 1991 →

Альчесто! Чого ти шукаєш у пережитих, минулих очеретах? Перед нами далекі озера! (с)

У мене були великі сподівання на книгу «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію» Майка Йогансена. Але буквально з перших сторінок я зрозуміла, що, на жаль, метчу не буде.

Знаєте, прочитав книгу, де я мало, що зрозуміла, я думала, що подивлюсь відео експертів, почитає рецензію, і таки розберусь у ній. Але зрозуміла, що я не хочу це робити. Я хочу залишити у своїй голові цю абсурдну, оригінальну,  мозковибухову книгу, як вона є.
Тому не очікуйте хоч якогось розбору. Це просто будуть мої враження від Майка Йогансена.

Продовжувати читання Подорож ученого доктора Леонардо…. – Майк Йогансен, 1928 →

Одного дня, чудового-пречудового дня йшла собі дорогою корова-муня, і ця корова-муня, що йшла собі дорогою, зустріла хорошистого хлопчика на ім’я Малюк-Ласюк… (с)

Я – та людина, яка навіть не намагалась читати “Улісса”, бо впевнена, що нічого не зрозумію, адже не доросла до таких серйозних творів. Та й взагалі боялась братися за будь-який твір Джеймса Джойса з цієї ж причини. І дарма! Прочитавши його автобіографічний роман “Портрет митця замолоду” (A Portrait of the Artist as a Young Man), я усвідомила, що не варто боятися. Чи все я зрозуміла в тексті? Точно ні! Чи завадило мені це насолодитися книгою? Точно ні! Тому можна і треба читати!

По-юнацький бунтарський та грайливо-експериментальний автобіографічний роман Джеймса Джойса (1882 – 1941) «Портрет митця замолоду» (1916) є яскравою оповіддю про емоційне та інтелектуальне дорослішання. Дублінське дитинство і юність Стівена Дедала, його пошуки власної ідентичності за допомогою мистецтва і поступове звільнення від пут родини, релігії та патріотичного обов’язку є водночас і злегка замаскованим автопортретом молодого Джеймса Джойса, і універсальною за своїм значенням історією про пошук власного голосу, який кожен митець повинен віднайти, аби вповні стати самим собою. Опублікований у 1916 році, через два роки після появи друком знаменитої збірки оповідань «Дублінці», роман «Портрет митця замолоду» остаточно утвердив ім’я Джойса серед найвизначніших представників літературного модернізму.

Певна річ, я навіть не буду намагатися писати відгук на Джойса. Бо я точно не та людина, яка розбирається в його творчості. Але все-таки хочу поділитися своїми відчуттями та думками після прочитання.

Продовжувати читання Портрет митця замолоду – Джеймс Джойс, 1916 →